«І казав:
Із Царством Небесним так, як з отим чоловіком,
що кидає насіння в землю: чи спить він, чи встає,
чи то вночі, а чи вдень, – насіння те кільчиться й росте.
А як – він сам не знає. Сама від себе земля плід приносить:
спершу стебельце, потім колос, а потім повну в колосі пшеницю.
А коли плід доспіє, він зараз же з серпом посилає, бо жнива настали»
Мр. 4, 26-29.
«Слухайте: Ось вийшов сіяч сіяти.
Коли він сіяв, дещо з зерна впало при дорозі,
та прилетіло птаство й видзьобало його.
Інше впало на ґрунт каменистий, де не було землі багато,
і вмить зійшло, бо земля була не глибока.
Коли ж зійшло сонце, воно згоріло і, за браком коріння, висхло.
А інше впало між тернину, і зійшла тернина та його поглушила,
тоді воно не дало плоду. Ще ж інше впало на добру землю – і дало плід,
що сходив і ріс; і принесли: