Ця чернетка досліджує радикальність християнського покликання, де «святість» розуміється як «інакшість» — відокремленість від дріб’язкового заради безумовної вірності Богу. Текст розвінчує міф про те, що служіння Христу вимагає обов’язкового розриву сімейних зв’язків, натомість пропонуючи радикальну переоцінку пріоритетів: Христос має стати центром, навколо якого будується нова, духовна родина.
2. Ключові тези
Визнання як есхатологічний акт: Визнати Ісуса перед людьми — це не просто слова, а публічна демонстрація вибору. Це «паспорт» учня, який забезпечує його «визнання» перед Отцем на Небесному суді.
Пріоритет вірності: Радикальні слова про «ненависть до батька/матері» є гіперболою, що підкреслює: стосунки з Христом не можуть бути емоційним додатком до життя — вони є серцевиною, до якої порівнюються всі інші зобов’язання.
Хрест як престол: «Сидіння на престолах» для апостолів виявляється не в земній величі, а в участі у славі, що пройшла через хрест. Це перевертає уявлення про успіх: останні стають першими саме через здатність «погубити життя» заради Христа.
Поділ як ознака нового життя: Поділи в сім’ях (як у пророка Міхея) є не метою Ісуса, а неминучим наслідком Його присутності у світі, що звик обирати комфорт замість порятунку.
3. Особисті роздуми / цитата
«Христос прийшов не для того, щоб показати нам дорогу з цього світу в той, куди ми потрапимо після смерті. Ні. Ісус прийшов, щоб показати нам новий спосіб бути Божими людьми».
Роздум: Ми часто намагаємося зробити християнство «зручним», адаптуючи його до наших сімейних чи кар’єрних планів. Але бути «святим» — це означає наважитися бути «інакшим». Чи готовий я до того, що мій вибір на користь Божої волі може спричинити непорозуміння навіть з тими, кого я найбільше люблю? Справжня любов до близьких — це не потурання їхнім забаганкам, а свідчення їм про Христа, навіть якщо це має свою «ціну хреста».
4. Питання, які залишилися відкритими
Які «дріб’язкові» речі в моєму житті я помилково вважаю важливими, втрачаючи з поля зору «істинне життя» у Христі?
Як мені знайти баланс між обов’язком шанувати батьків (заповідь) та «радикальним пріоритетом» відданості Богу?
Чи не є мій страх перед «поділами» в сім’ї лише прихованим страхом перед втратою комфорту?
Текст Євангелія цієї неділі містить кілька важливих повчань Ісуса, які відкривають перед нами радикальну природу учнівства Ісуса. Перші два уривки (10:32 – 33; 10:37 – 38) є частиною навчання Ісуса про те, як повинна виглядати місія Божого Царства у цьому світі. Уривок 19:27 – 30 є частиною смислового доповнення Ісусового навчання про Церкву, якому присвячена ціла 18-та глава Євангелія від Матея. Будучи об’єднані в одному читанні, ці повчання Ісуса ставлять перед нами виклик, приймаючи котрий ми можемо стати людьми справжньої свободи, або говорячи мовою Нового Завіту – святими (дослівно «інакшими», – відокремленими від усього дріб’язкового та без вартісного й посвячені для Бога та істинного життя у Ньому).
о. Юрій Щурко. Неділя Всіх Святих // сайт: Слово Боже (дата звернення 02.06.2018).
*** *** ***
Бог хоче, щоб ми не були номінальними чи пасивними християнами. Пізнавши Бога в обличчі Ісуса, а відтак і усвідомивши нашу власну гідність, ми повинні відважитися вийти поза межі власного комфорту, щоб «визнати» Ісуса – тобто радісно ділитися з іншими про все, що людина повинна знати про Бога та Його діяння в історії, сотворений світ та наше призначення у ньому. Найбільш цінним визнанням та свідченням буде розповідь про Ісуса нашим особистим переміненим життям, котре буде промовистим знаком того, що все найпрекрасніше в житті людини починається тільки тоді коли в її серці знаходить місце Христос.
Є дуже простий, але водночас дуже важливий принцип духовного життя: «Ми уподібнюємося до того, кому поклоняємося». Наше справжнє поклоніння чи служіння Богові та любов до Нього насправді тільки збільшує пошану та любов до інших людей, а особливо рідних. Це далеко не проста справа, оскільки справжня любов до Бога перевіряється нашою справжньою любов’ю до ближнього, а автентичність такої життєвої постави, дуже часто нагадує хресну дорогу та має свою ціну.
Чи справді Ісус закликає до залишення родини та сімейних обов’язків для того щоб служити справі Божого Царства? Уважний читач Євангелія від Матея зауважить, що раніше Ісус вже згадував про поділи поміж членами родини через рішення слідувати за Ним (10: 34– 39; пор. 8: 21– 22). Однак Ісус не прийшов для того щоб руйнувати сім’ї, оскільки Він чітко акцентував закон, котрий вимагає від дітей шанувати їхніх батьків та гостро докоряв тим, котрі розвивали традиції, які дозволяли їм уникати сімейних обов’язків (15: 3 – 9). Замість залишення чи відкинення сім’ї, Ісус вказував на пріоритет учнівської відданості Йому та Божому Царству. Така постава формує нову духовну родину у відношенні до Нього та Отця, в якій центральною характерною ознакою є сповнення волі Отця (12: 46– 50).
о. Юрій Щурко. Неділя Всіх Святих // сайт: Слово Боже (дата звернення 02.06.2018).
*** *** ***
Визнання (в. 32): Кожний, отже, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним. Публічне визнання Ісуса— в цьому контексті можливо на обороні в суді— включає прийняття Його послання та слідування за Ним в учнівстві (пор. Рм 10:9-10 Бо коли ти твоїми устами визнаватимеш Господа Ісуса і віруватимеш у твоїм серці, що Бог воскресив його з мертвих, то спасешся, 10. бо серцем вірується на оправдання, а устами визнається на спасіння.). Результатом такої поведінки учня, буде його визнання в небесному суді перед Богом (Мт 25:34: Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу.), якого Ісус називає Своїм Отцем, підкреслюючи тим самим особливі стосунки між Ним та Отцем, які також розділяють учні (пор. Мт 10:20; 29). Цілий уривок, отже, має есхатологічну тональність.[i]
Зречення (в. 33): Хто ж мене зречеться перед людьми, того й я зречусь перед Отцем моїм небесним. Дієслово ἀρνεῖσθαι (arniste) – “відступати, зрікатися заперечувати, відкидати, не визнавати,” в цьому тексті має значення апостазії. Відкинути Ісуса означає бути відкинутим Ісусом перед Отцем (пор. Мт 7:23; 25, 12).
о. Юрій Щурко. Перша неділя після П’ятидесятниці – Всіх Святих // сайт: Слово Боже (дата звернення 02.06.2018).
*** *** ***
Вибір між Ісусом та найріднішими (в. 37): Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той недостойний мене. І хто любить сина або дочку більше, ніж мене, той недостойний мене. Не зважаючи на те, що сімейні стосунки були дуже важливі для культури в якій жив Ісус, вони ж все ж не можуть мати пріоритету над стосунками з Ісусом і тому, якщо необхідні болісні розриви чи поділи, вони мусять толеруватися в рамках теперішньої земної реальності (однак буде і майбутня компенсація – пор. Мт 19:29). Дієслово любити (φιλῶν – philon) хоч і окреслює родинні почуття, тут позначує не емоції, але вірність та зобов’язання, які є серцем учнівства.[iii]
Справжня ціна учнівства (в. 38): Хто не бере свого хреста й не йде слідом за мною, той недостойний мене. Радикальні положення з особливим наголосом на безкомпромісній вірності Ісусові, висловлені в попередньому вірші, тепер перевершені ще більш радикальним окресленням природи справжнього учня Ісуса, яке будучи висловлене в абсолютних термінах, доповнюється та підсилюється думкою наступного 39 вірша: “Хто своє життя зберігає, той його погубить; а хто своє життя погубить задля мене, той його знайде”
о. Юрій Щурко. Перша неділя після П’ятидесятниці – Всіх Святих // сайт: Слово Боже (дата звернення 02.06.2018).
*** *** ***
сидіння на престолах (в. 28): Ісус відповів їм: «Істинно кажу вам: Ви, що пішли за мною: як новий світ настане, коли Син Чоловічий сяде на престолі своєї слави, сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять поколінь Ізраїля. “Здивованим учням Ісус описує новий Божий світ, багато в чому протилежний до нашого життя. Син Людський, що сидить на «троні слави», нагадує нам 7-й розділ книги пророка Даниїла, в якій йдеться про перемогу Бога над силами зла. І коли це станеться, та людина, яка залишить все заради Христа, не тільки знайде «життя вічне», а й буде правити разом з Ним у Його новому світі. Ісус говорив про дванадцять престолів для апостолів, які могли зрозуміти Його буквально. Незабаром вони виявлять, що один з дванадцяти – зрадник, а оточувати їм доведеться «престол», зроблений з двох дерев’яних дощок – хрест. Доля, яка чекає Ісуса в Єрусалимі, ясно показує, що в новому Божому світі ніякого значення не матимуть мирські ознаки величі і слави”.
майбутня нагорода та вічне життя (в. 29): І кожний, хто задля імени мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину. Вислів πᾶς ὅστις (pas hostis) – “кожний” – розширює відповідь Ісуса поза коло 12-ти апостолів, включаючи всіх учнів Ісуса. Типово поетична мова цього вірша служить гіперболою в описі щедрості есхатологічного благословення, котре багаторазово перекриє всі втрати земного життя. Про жінку згадують тільки окремі манускрипти, ймовірно через паралель в Лк 18, 29; без згадки про жінку твориться перелік семи пунктів, котрий творить символічну повноту залишення всього заради Ісуса.[v] Життя вічне (ζωὴν αἰώνιον – zoin eonion) – це не просто хронологічна безконечність, але насамперед інша якість життя, яким живе сам Господь та над котрим смерть і тління не мають влади. Матиме в спадщину (κληρονομήσει – klironomisi) – це дієслово позначує ту спадщину Божих дітей, яку Отець призначив для нас ще перед створенням світу (все це чудово описано в Еф 1:3-14).
Заключний вислів про повну переміну (в. 30): Багато з перших будуть останніми, а останні – першими. Беручи до уваги контекст, найбільш правдоподібно, що під “останніми” мається на увазі апостолів, які залишили все (пор. 1 Кор 4, 9-13), в той час як під першими, мається на увазі людей подібних до молодого багатого юнака про якого йшлося в Мт 10:16-22. Можливо також, що Матей в такий спосіб хоче перестерегти занадто певних свого майбутнього перших християн та залишити читача перед відкритим питанням, щоб в такий спосіб перейти з ним до наступної частини Євангелія.
о. Юрій Щурко. Перша неділя після П’ятидесятниці – Всіх Святих // сайт: Слово Боже(дата звернення 02.06.2018).
*** *** ***
Перші два вірші недільного читання (Мт 10:32-33) вказують на те, що Ісус є в центрі послання про Царство, не тільки проголошуючи його, але уприсутнюючи його через служіння словом та надзвичайними діяннями. Зв’язок з Богом є можливий тільки через зв’язок з Ісусом; відкинути Ісуса – означає відкинути Бога (пор. Мт 10:40). Текст Євангелія не передбачає нейтральної постави читача у відношенні до Ісуса: або ти є за або проти. Цей уривок також руйнує межі юдаїзму, оскільки ні пророки, ні книжники, ні равіни не могли сказати подібних слів. Матей продовжує перед своїми читачами підкреслювати унікальність Ісуса.[vii]
Свідчити Ісуса не є легко. Існують численні дуже природні та не помітні перешкоди: наші батьки, діти, майно, тощо. Проте “Ісус тут не каже, що кожен, хто піде за Ним, повинен відокремитися від сім’ї. Звичайно, ні. Справді, багато хто з апостолів у часи ранньої церкви брали з собою своїх дружин (1 Кор 9:5). Але Ісус знову рішуче нагадує своїм послідовникам про вибір пріоритетів. Ісус не говорить (як деякі вважають), що кожен може служити Господу по-своєму, але відданість Богові повинна бути головним пріоритетом. З Євангелія видно, що це дається не легко. Петро тричі відрікся від Нього, Юда Його зрадив, а інші учні в часі небезпеки розбіглися і сховалися. Ці вірші переносять нас назад до Нагірної проповіді. Ісус не просто краще від інших навчає нас слідувати Божим ідеалам. Він прийшов не для того, щоб показати нам дорогу з цього світу в той, куди ми потрапимо після смерті. Ні. Ісус прийшов, щоб показати нам новий спосіб бути Божими людьми. А якщо хтось бажає жити по-старому, хай нарікає на себе. Ісус не хотів розділяти сім’ї, але попереджав, що якщо люди підуть за Ним, поділ неминучий. Слова Євангелія «вороги людини – домашні його» є цитатою з старозавітного пророцтва (Міх 7:6). Пророк пророкує, що коли Бог буде творити у світі щось нове, жахливі поділи в сім’ях неминучі. Коли Господь бажає спасти своїх людей, завжди знаходяться ті, хто вважає, що вони не потребують порятунку. Наводячи ці слова пророка Міхея, Ісус хоче попередити своїх послідовників: «Не дивуйтеся, якщо такі поділи відбудуться, це теж частина вашої традиції! У ваших власних Писаннях говориться про великі поділи в той час, коли Господь захоче спасти всіх ». Тому проблема, яку треба було вирішити учням Ісуса, була такою гострою – і залишається гострою донині, оскільки люди зазвичай вибирають комфорт. Але ці труднощі врівноважуються великою обіцянкою тим людям, які візьмуть слова Ісуса і будуть жити відповідно до них: Він «визнає» цих людей перед своїм Небесним Отцем. Ті, хто втратить життя, знайдуть його знову. «Не втратять своєї нагороди» люди, які служать іншим в ім’я Ісуса. Людина, що напоїла холодною водою «одного з малих цих», напоїть самого Ісуса”
о. Юрій Щурко. Перша неділя після П’ятидесятниці – Всіх Святих // сайт: Слово Боже (дата звернення 02.06.2018).
