Ця чернетка присвячена темі сучасного мучеництва, яка часто ігнорується або романтизується. Використовуючи статистику та конкретні долі (як-от Франц Егерштеттер), автор показує, що мучеництво — це не лише історичний міф чи вибір лідерів, а сувора реальність звичайних людей. Головний виклик полягає у відмові від «християнства з ковдрою та подушкою» на користь радикальної вірності Христу, ціною якої може стати саме життя.
2. Ключові тези
Мучеництво як сучасність: Більше християн загинуло за віру у XX столітті, ніж за всі попередні 1900 років разом узяті. Це доводить, що загроза християнству не є справою минулого.
Руйнування міфів: Гоніння не завжди призводять до росту Церкви (статистика по Туреччині чи Ірану це спростовує). Мученики — це не лише «славетні герої», а часто звичайні, налякані люди, які не мали іншого вибору, як залишитися вірними.
Мучеництво як свідоцтво: Кожна реліквія у храмі св. Варфоломея (від чаші до листа) — це не про «перемогу» в мирському розумінні, а про безкомпромісну відмову брехати або йти проти совісті навіть під загрозою смерті.
Критика «комфортного християнства»: Сучасна спокуса — сприймати заклик нести свій хрест як запрошення до комфорту («подушка та ковдра»), тоді як справжнє учнівство вимагає відваги бути «інакшим» у суспільстві.
3. Особисті роздуми / цитата
«Франц був єдиним мешканцем свого селища, хто проголосував проти аншлюсу Австрії».
Роздум: Це приклад того, як християнська відвага починається задовго до гільйотини — вона починається з маленького, «незручного» голосування проти натовпу. Франц Егерштеттер нагадує нам, що мучеництво — це не лише про те, як померти, а про те, як жити: чи я маю достатньо сміливості сказати «ні» несправедливості сьогодні, коли це ще не коштує мені життя, але вже коштує репутації?
4. Питання, які залишилися відкритими
Які «ідоли» сучасності вимагають від нас «присяги на відданість», яку християнин не може дати?
Як мені перестати сприймати своє християнство як «безпечну ковдру» і почати сприймати його як виклик до безкомпромісної вірності?
Чи готова моя спільнота (парафія, друзі) підтримати того, хто вирішить «взяти свій хрест», навіть якщо цей вибір виглядає «нерозумним» з точки зору світу?
Перслідування християн (статистика наведена By Mark Moore)
Факти:
163 000 християн кожного року вмирають за віру насильницькою смертю. Половина християн, жо загинули за віру, замучені протягом останніх ста років (приблизно 35 мільйонів). Приблизно 15 мільйонів православних та католиків загинуло від перслідувань комуністичного режиму з 1917 по 1980 роки. Більшість із них загинула в таборах Сибіру.
Десять держав в яких найбільші переслідування християн зараз: Бірма, Китай, Єгипет, Іран, Лаос, Північна Корея, Пакістан, Саудівська Аравія, Судан (2 млн. з 1985р.), В’єтнам.
Вбитих за віру (в мільйонах): християн – 70, мусульман – 70, індуїстів – 11, юдеїв – 9, буддистів – 4, Сикхів – 2, Бахаїстів – 1, усіх інших загалом – 5. Загалом – 169 млн. (цифри не співпадають при додаванні через округлення до млн.).
Масова загибель християн в цифрах:
1630: коло 30 000 християн Японії (переважно католики) страчені. Багато з них було зозп’ято, дехто головою донизу на березі моря під час відпливу (під час припливу вони тонули).
1920-1930: коло 200 000 християн серед яких священики, монахи, активні віруючі замучені комуністичним режимом.
1960-1970-ті: під час культурної революції в Китаї замучено коло 400 000.
1970-ті: за часів режиму Іді Аміна в Уганді 100 000 з 300 000 вбитих були християнами.
1994: 500 000 з 700 000 вбитих під час геноциду у Руанді були християнами.
1970-до тепер: коло 1 000 000 християн Судану вбито мусульманами.
Погляди на мучеництво що не підтверджуються фактами:
З часів перших столітть розповсюджена думка, що під час перслідувань кількість віруючих зростає. Факти: в наслідок гонінь в Туреччині кількість християн знизилася з 32% до 0,2% протягом останніх ста років. В Сирії з 40% до 10%. В Ірані з 15% до 2%. В Іраці з 35%до 5%.
Досі домінує уявлення про мучеників як про християнських лідерів, що сміливо і відкрито проповідували Слово Боже. Факти: серед замучених за віру було багато відданих Богові людей, що вбиті внаслідок прямого свідчення віри і не бажання зректися своїх поглядів. Разом із тим, значна кількість християн вбита через релігійну ненависть, етнічні чистки, війни та голод. Значно більше християн загинуло в тюремних таборах ніж було розп’ято на хрестах.
Далеко не всі мученики помирали славною смертю переможців радіючи нагоді віддати життя за віру. Більшість із мучеників були бідними та переляканими, частина з них не мала вибору чи альтернативи. Вони були звичайними людьми: матерями, батьками, дітьми, студентами, робітниками та селянами що намагалися боротися за свою віру і своє життя.
“Хто не бере хрест свій і не йде слідом за Мною, той не достойний Мене,” – казав Спаситель. Сьогодні багато християн, включаючи і деяких представників духовенства, поводяться так, ніби Христос сказав: “Візьміть подушку та теплу ковдру та ідіть слідом за Мною”.
В жовтні 2015 року письменниця і блогер Heather King опублікувала ессе в якому ділиться своїми враженнями від паломництва до церкви св. Варфоломея в Римі, що присвячена новомученикам двадцятого і двадцять першого століття. Вона пише: “Одна річ споглядати розвалини Колізея, де 1800 років тому кидали християн на пошматування диким звірам, але ці люди були вбиті за віру 70, 50 і навіть 8 років тому, а пам’ть про них є свіжою і надзвичайно пронизливою. Фактично, протягом останнього століття, Церква породила більше мучеників ніж за всі 1900 років своєї попередньої історії”.
У церків св. Варфоломея збудовано шість приділів, присвячених новомученикам Азії, Океанії, близікого Сходу, Латинської Америки, Африки, комунізму, нацизму, Іспанії та Мексики. У кожному приділі великі скляні стенди з пам’ятними речами.
“Чаша, дискос і єпітрахіль Don Andrea Santoro, католицького священика-місіонера в Туреччині, вбитого у власному храмі в Trabzon в неділю 5 лютого 2006 року, під час богослужіння”. “Вервиця і дискос отця Олександра Меня, московського священика вбитого по дорозі до церкви у вересні 1990-го”. “Служебник Архієпископа Oscar Arnulfo Romero, вбитого у вівтарі під час Євхаристії 24 березня 1980-го”.
“Лист написаний Францем Егерштеттером, чоловіком і батьком, обезголовленим нацистами за відмову воювати в рядах гітлерівської армії”. 1938 року Франц був єдиним мешканцем свого селища, хто проголосував проти аншлюсу Австрії. В 1940-41рр. Франц проходив військову підготовку, але це лише зміцнило його волю і загартувало характер. 1943-го, коли його призивали до армії, Франц навідріз відмовився воювати за Гітлера. Він був згоден проходити службу у військовому госпіталі, але не зі зброєю в руках воювати в рядах нацистської армії. Військовий суд виніс йому вирок відрубати голову на гільйотині “за саботаж військового призову”. Вирок було виконано 9 серпня 1943-го року. У листі до своєї дружини Франц писав: “Я стараюся виконати те, що заповідав Спаситель кажучи: хто хоче бути Моїм учнем нехай візьме свій хрест і йде слідом за Мною”.
Друзі-католики докоряли йому, що він занедбав свої обов’язки чоловіка і батька (на той час Егерштеттер мав дружину і трьох дочок). Він відписав: “Хіба комусь дозволено брехати під присягою лише тому, що має дружину і дітей? Хіба Христос не казав: хто любить свою жінку, матір і дітей більше за Мене, той не достойний Мене? Чому я мав присягати на відданість Гітлеру?”
