Ця чернетка розкриває зцілення паралітика як радикальний акт «перегляду кордонів» спільноти. Христос не просто лікує тіло, Він повертає людині гідність «дитини Божої», руйнуючи фарисейське уявлення про «чистоту» та «гріховність». Справжня віра тут виявляється як «відповідальна солідарність», а прощення гріхів постає не як юридичний акт, а як найвище чудо — народження безсмертного життя.
2. Ключові тези
Прощення як найвище чудо: На відміну від фізичного воскресіння (як у випадку з Лазарем, який знову помре), прощення — це прилучення людини до безсмертного життя Божого, що є вічним.
Відповідальна солідарність: Віра, яка не «обтяжує» себе турботою про іншого («не несе ноші»), ще не є справжньою вірою. Справжнє пізнання Отця неможливе без любові до Його дітей.
Зміна кордонів «церковності»: Христос руйнує тогочасну логіку «ритуальної чистоти», де хворий вважався грішником. Своїм милосердям Він розширює кордони народу Божого, включаючи туди всіх, кого офіційна інституція вважала «відкинутими».
Влада Сина Людського: Твердження про право прощати гріхи є центральним у Євангелії, бо воно ставить Христа в один рівень із Богом, викликаючи гнів тих, хто звик володіти «монополією» на священне.
3. Особисті роздуми / цитата
«Прощення — це ще більше чудо, аніж воскресіння мертвого… Прощати ж означає народжуватися і давати народження безсмертному життю».
Роздум: Ми часто прагнемо чудес «зовнішніх» — вилікувати, влаштувати, допомогти. Але прощення — це «внутрішнє» чудо, яке вимагає набагато більше мужності. Це досвід любові, яка «перевершує всяке зло». Коли я прощаю, я не просто виявляю доброту, я виявляю Бога, який прощає мене. Чи готовий я дозволити іншим «спустити мене через дах» до Христа, коли я паралізований власною провиною?
4. Питання, які залишилися відкритими
Як перевірити, чи моя віра є «відповідальною солідарністю» (чи готовий я «нести» когось), чи вона залишається лише особистим індивідуальним благочестям?
Чи не будую я сьогодні «кордонів церкви» (або спільноти) за принципом «чистих і нечистих», відкидаючи тих, хто не вписується в мої стандарти?
Якщо прощення — це народження безсмертного життя, то наскільки «живим» є моє життя, якщо в ньому бракує акту прощення — дарованого або прийнятого?
У центрі розповіді про оздоровлення паралітика лежить приголомшливе твердження: Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати. У біблійній традиції така влада приписується лише Богові.
Фаусті С. Канелла В. У школі Матея: Євангеліє, яке варто перечитувати і слухати, яким варто молитись і ділитись. / Перекл. О. Бодак, Львів: Свічадо 2017, 138.
*** *** ***
Віра тут, схоже, полягає в тому, що і недужий, і ті, які його несуть, звертаються до Ісуса. Вони здаються на його владу з безмежною і беззастережною довірою. Ісус «бачить» їхню віру (Мр 2,5; Як 5,20) і лагідно звертається до розслабленого. Бадьорися сину (= Мт 9,22; 14,27). Довірся мені, сину. Цей вислів є тільки в Матея.
– твої гріхи відпускаються (= Мр 2,56; Як 5,196). Зверніть увагу на вживання пасиву: саме Бог їх відпускає. Лише тут і в епізоді з грішницею (Лк 7,48) Ісус особисто відпускає людині її гріхи (пор. 1 Йо 1,9). Ця заява не має полемічної мети і навіть не означає, що Ісус вважає хворобу наслідком гріха. Він найперше турбується про те, щоби заглибитись в корінь гріха.
Фаусті С. Канелла В. У школі Матея: Євангеліє, яке варто перечитувати і слухати, яким варто молитись і ділитись. / Перекл. О. Бодак, Львів: Свічадо 2017, 138.
*** *** ***
І от принесено до нього розслабленого. Розслабленого приносять інші люди. Гріх — це параліч, який не дає рухатися і наблизитися до Бога. Туди, де є Ісус, можна увійти, лише спустившись згори через віру інших братів, від якої бере початок наша. Віра, яка не обтяжує себе іншим, ще такою не є. Там, де немає відповідальної солідарності брата, ще немає і пізнання Отця та його любові до всіх його дітей.
Фаусті С. Канелла В. У школі Матея: Євангеліє, яке варто перечитувати і слухати, яким варто молитись і ділитись. / Перекл. О. Бодак, Львів: Свічадо 2017, 141.
*** *** ***
Прощення гріхів — це єдиний досвід спасіння і воскресіння, який нам дано «тут» отримати. Прощення — це ще більше чудо, аніж воскресіння мертвого. Лазар, якого Ісус воскре¬сив, помре знову. Прощати ж означає народжуватися і да¬вати народження безсмертному життю, такому самому, як у Бога, яке є отриманим і дарованим любов’ю без жодних умов. Прощення — це досвід любові, що перевершує всяке зло; вона об’являє водночас, ким є Бог, який безмежно любить, і ким є людина як його дитина, яка завжди і попри все отримує його любов (SF, р. 152).
Фаусті С. Канелла В. У школі Матея: Євангеліє, яке варто перечитувати і слухати, яким варто молитись і ділитись. / Перекл. О. Бодак, Львів: Свічадо 2017, 141.
*** *** ***
Вітхозавітна релігія передбачала поняття “ритуальної чистоти” або “ритуальної нечистоти”. Для того, щоби бути повноцінним членом суспільства, людина мала бути фізично здоровою. Хворого сприймали як грішника і тому – нечистого. Коли Спаситель вилікував розслабленого, то разом із тілесним здоров’ям дав йому “дар миру” та відновив його право бути серед “людей Божих”.
Більшість хворих, яких зцілив Христос, належали саме до такої відкинутої офіційною церковною інституцією частини суспільства: сліпці, криві, кровоточиві та хворі на проказу. Якщо офіційна церква лишала цих людей за своїми межами, то Христос змінював кордони церкви, включаючи до неї усіх. На підтвердження своєї правоти Він прощав людям гріхи, чим відновлював їх членство серед народу Божого. Саме це викликало злобу тогочасних церковних авторитетів.
У книзі “Experiencing Peace: With God You Can Live Beyond Fear” Margaret Feinberg оповідає історію про талановитого французького канатоходця, що здійснював неймовірні трюки. Він ходив по канату на значній висоті із зав’язаними очима та штовхав перед собою тачку.
Коли в Америці почули про талановитого канатоходця, один із промоутерів запропонував йому контракт. Треба було пройти над Ніагарським водоспадом з Канадського берега на берег США за значну винагороду. Промоутер написав французові листа, у якому висловлював сумніви стосовно його таланту, але пропонував довести свої можливості. Канатоходець прийняв пропозицію. Зазначеного дня тисячі людей прийшли подивитися на цю подію. Канатоходець пройшов над водоспадом зі своєю тачкою.
На березі США він підійшов до промоутера і запитав, чи той вірить, що можливо пройти над Ніагарським водоспадом. “Звичайно,” – відповів промоутер, – адже ми це тільки що бачили”. “Ні. Чи ти справді віриш, що я можу це зробити?” – наполягав канатоходець. Промоутер мусів сказати: “Так, вірю”. “Тоді сідай в тачку і пішли назад до Канади”. Промоутер так і не сів до тачки, бо говорити про віру одне, а ризикувати своїм життям – зовсім інше.
Справжня віра є не на словах, а у вчинках. Зверніть увагу на слова Христа: “Побачивши віру їхню…”. Люди, що принесли свого паралізованого товариша, вірили настільки, що були готові зламати чужий будинок заради того, щоби дістатися до Спасителя…
