Ця чернетка розглядає євангельський заклик «не турбуватися» не як заклик до ледарства чи фаталізму, а як запрошення до правильної ієрархії цінностей. Автор протиставляє дві «очевидності»: тягар земної відповідальності та свободу віри. Головна ідея — навчитися жити, поєднуючи активну працю з повною довірою до Бога як Отця, для Якого людина є ціннішою за будь-яке земне творіння.
2. Ключові тези
ПВідповідальність vs. Фаталізм: Християнство не закликає до безтурботності. Ми — співтворці з Богом, і тому праця є нашим обов’язком. Проте ця праця не має перетворюватися на «тягар», який заступає собою Бога.
Дві «очевидності» життя: Перша — земні обов’язки (неминучі), друга — довіра до Бога (завжди залишає простір для вибору). «Маловір’я» виникає тоді, коли ми дозволяємо першій очевидності повністю витіснити другу.
Приклад природи: Птахи та квіти не працюють? Ні, вони «шукають поживу», але не «тривожаться». Різниця між учнем Христа та «поганином» не у відсутності праці, а в наявності чи відсутності Небесного Отця як джерела безпеки.
Сьомий день як індикатор віри: Порушення суботи (відпочинку) через надмірну працю часто є ознакою невіри в Божу опіку — спробою забезпечити своє життя виключно власними силами.
3. Особисті роздуми / цитата
«З огляду на те, до свого захоплення Божими обітницями ми додаємо “але”, яке робить нашу згоду частковою. Кажемо: “Так, це чудово, але…”» (Жан Корбон)
Роздум: Це «але» — найнебезпечніше слово у нашому духовному лексиконі. «Я вірю, що Бог турбується про мене, але хто забезпечить мою пенсію?». «Я довіряю Богові, але якщо я не буду працювати сім днів на тиждень, я не виживу». Наше життя часто виглядає як «часткова згода» з Богом. Справжня віра починається там, де ми наважуємося прибрати це «але» і покласти свою працю на терези Божої опіки.
4. Питання, які залишилися відкритими
Як перевірити, чи моя праця є «співтворенням з Богом», чи вона перетворилася на втечу від довіри до Нього?
Чому ми частіше схильні тривожитися за майбутнє, ніж дякувати за сьогоднішній день, у який Бог уже дав нам хліб?
Що конкретно в моєму графіку свідчить про те, що я маю «Небесного Отця», а не лише «роботодавця» у вигляді власного успіху чи страху перед нестачею?
Євангеліє в жодному разі не закликає нас до пасивности, до безтурботности. Ми – не горобці, ми – людські особи, наділені Божою величчю, ми відповідальні і творимо разом з Богом. Для нас, як і для Нього, творення є величезним ризиком. То ж не йдеться ні про фаталізм, ні про складання своїх обов’язків. Не йдеться про це. Мусимо усвідомити, що в нашому житті є дві речі, очевидні в міру того, наскільки живемо з Христом та зі Святим Духом. Ці очевидності постають перед нами, проте їх цінність у нашому житті не однакова.
Перша очевидність, що притискає нас своїм тягарем, – це те, що попри все мусимо виконувати ті завдання, які перед нами постають – кожен відповідно до свого віку, до своїх можливостей, здоров’я тощо, кожен відповідно до дорученої йому відповідальносте. Виконувати їх необхідно, і, в певному сенсі, це прекрасно. Ми мусимо їх виконувати. Ця очевидність обмежує нас і може заступити все решта в житті. То ж, з огляду на те, до свого захоплення Божими обітницями ми додаємо «але», яке робить нашу згоду частковою. Кажемо: «Так, це чудово, але…».
Інша очевидність, яка, на відміну від першої, зазвичай не є тягарем у нашому житті, стосується віри. Йдеться про нашу довіру до Бога. Насправді, йдеться не про те, щоб просто розв’язувати всі труднощі, максимально застосовуючи той досвід, який ми здобули В житті, а про нашу довіру, про те, щоб довіряти Богові, нашому Отцеві, більше, ніж собі самим, більше, ніж иншим. Власне, з огляду на цю другу очевидність, що стосується віри, Ісус двічі чи тричі в Євангелії закидає нам: «Маловірні!» (Лк. 12, 28). І це правда! Тут нічого ображатися: ми завжди такими є, ніколи не маємо достатньо віри. Якщо тієї першої очевидности нам не уникнути, то друга, і в цьому її особливість, завжди залишає за нами вибір: вона ніколи нам не нав’язана.
Жан Корбон. Це називається Світанком. Літургічний рік у проповідях/ пер. із франц. Н. Кузневич. Львів:Свічадо,2007.
*** *** ***
Ісус закликає Своїх учнів поставити на перше місце Бога. Тим самим віддати пошану вічним цінностям та довіритися нашому Небесному Отцю, котрий задовольняє всі наші матеріальні потреби тут, на землі.
В Матея 6:19-21 нас закликають вибрати вічні цінності і вказують, що прагнення до земних скарбів не тільки затьмарюють перспективу майбутнього, але, що ці прагнення є нерозумними самі по собі, тому що таке багатство не може бути вічним.
В Матея 6:25-33 наводиться простий заклик брати приклад із птахів та польових квітів, котрі є яскравою ілюстрацією щедрої турботи Бога про всі Свої творіння. Тут говориться про те, що слід залишити всі тривоги як забезпечити свої особисті потреби та потреби своєї сім’ї; Бог забезпечує поживою птахів, проте вони також шукають собі поживу. Довір’я учнів, на відміну від турбот поган, основується на прийнятті Бога як Свого Небесного Отця. Звідси виходить те, що потрібно, перш за все покладатися на Бога та в усьому Йому довіряти.
В сучасному світі багато людей, в тому числі і християни, не мають всього того, чого потребують. В цьому Євангельському уривку ми не знаходимо прямої відповіді на це питання. Проте нам слід завжди пам’ятати, що людям властиво неправильно використовувати навіть все те, що вони мають і що їм дає Бог.
Новый библейский комментарий: в 3 ч. Ч.3. пер. с англ. Мирт. 2001.
*** *** ***
Словами “не піклуйтеся для душі вашої, що вам їсти чи пити, ні для тіла вашого, у що вдягнутися” Бог не закликає людей залишити роботу. Навпаки, четверта заповідь Закону Божого наказує людині працювати шість днів на тиждень: “Шість днів працюй і роби всю працю свою, а день сьомий – субота для Господа, Бога твого”. Той, хто не вірить у турботу Божу про людей працює і в сьомий день, сподіваючись власними силами забезпечити собі достаток.
