«…Тому Царство Небесне схоже на царя, що хотів звести рахунки з слугами своїми. Коли він розпочав зводити рахунки, приведено йому одного, що винен був десять тисяч талантів. А що не мав той чим віддати, то пан і звелів його продати, а й жінку, дітей і все, що він мав, і віддати. Тоді слуга, впавши йому в ноги, поклонився лицем до землі й каже: Потерпи мені, пане, все тобі поверну. І змилосердився пан над тим слугою, відпустив його й подарував йому борг той. Вийшовши той слуга, здибав одного з своїх співслуг, який винен був йому сто динаріїв, схопив його й заходився душити його, кажучи: Віддай, що винен. Тож співслуга його впав йому в ноги й почав його просити: Потерпи мені, я тобі зверну. Та той не хотів, а пішов і кинув його в темницю, аж поки не поверне борг. Якже побачили товариші його, що сталося, засмутились вельми, пішли до свого пана й розповіли йому про все сподіяне. Тоді його пан покликав його і сказав до нього: Слуго лукавий! Я простив тобі ввесь борг той, бо ти мене благав. Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм товаришем, як я був змилосердився над тобою? І розгнівавшись його пан, передав його катам, аж поки йому не поверне всього боргу. Отак і мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого». (Мт. 18,23-35)
admin
Господи, а до кого ж іти нам?
Ми знаємо, що в нашому житті сьогодні і кожен день Господь продовжує бути серед нас, проповідувати, зцілювати, жити в Своїй Церкві. Тому ми говоримо, що життя Церкви є продовженням Євангельської історії, є продовженням посіщення Богом світу.
Коли ми приступаємо до Святого Причастя, тоді знову повторюється Тайна Вечеря. Коли ми із вами чуємо євангельське читання, то ніби знову попадаємо в ті дні коли Господь сповіщав Свою Благу Звістку. Коли ми молимось до нього, то ми знову як ті сліпці, ті каліки, ті хто спрагнений істини, хто голодний справедливості приходимо до Нього. І разом із апостолами повторяємо: «Господи, а до кого ж іти нам? Це ж у тебе – слова життя вічного!» (Ів. 6:68).
Помноження Хлібів
Багато із нас, коли читає про дивні чуда Ісуса Христа, то відчуває нерозуміння, а деколи навіть і сумніви. А справа вся в тому, що світ духовний живе за іншими законами, ніж світ матеріальний. Коли ми подивимося на навколишній світ, то побачимо, що живемо серед чудес Божих, до яких ми просто привикли, бо вони є постійно перед нашими очима, і тому ми перестали сприймати їх як чудо.
Уявімо собі, якщо б ми вперше побачили, як із одної зернини виростає колос, із десятками подібних зерен. Або, коли б ми вперше побачили, як із насіння, вкинутого в чорну мертву землю виростають різнобарвні квіти. Чи не здавалося б нам все це за чудо?
«Помилуй нас, Сину Давидів»
Для нас є повчальною віра двох сліпців (пор. Мт 9, 27-35). Їхнє неустанне і невідступне прохання про зцілення і помилування. Вони не вмовкаючи взивають: «Помилуй нас, Сину Давидів» – визнаючи Христа за Месію, Котрого очікував єврейський народ. Коли Господь зайшов в дім, вони не відходили від Нього в надії, щоб одержати те, про що просять. Тоді Господь, бачачи їхню віру, і, бажаючи показати цю віру народові, питається їх: «Чи вірити, що я можу зробити це». І вони відповідають: «Так, Господи». І він, щоб показати, що тим, хто вірує все можливо, доторкнувся до їхніх очей і сказав: «По вірі вашій хай буде вам». І вони прозріли. Ось, яка сила віри і її значення для нашого зцілення.
Що нам і тобі, Сину Божий?
В Євангелії ми часто із вами читаємо про те, як до Господа Ісуса Христа зверталися різні люди: з проханнями, із запитаннями, з вимогами, або навіть із докорами. Ось нещасний батько хворої дитини, говорить із сльозами в голосі, з надією, а в той же час із сумнівами: «Вірую, Господи, допоможи моєму невірству». А ось римський сотник просить Господа, щоб він зцілив його слугу – в офіцера не було жодних сумнівів, він говорить: «Як я наказую своїм солдатам, так і ти маєш владу наказати, і хвороба залишить мого улюбленого слугу». Третій приходить подякувати Господеві за зцілення. І кожен із нас, читаючи Святе Євангеліє, легко можемо в кожному із цих людей впізнати себе, тому що ми також продовжуємо звертатися до Господа.