admin 
Один чоловік, вирушаючи на пошуки Бога, прощався з своїми домашніми і запитував:
– Хто ж прикував мене чаклунськими чарами до порога цього дому і не хоче відпускати?
– Я, – відповів Бог. Але крикливий голос розуму заглушив тихий голос совісті.
Красуня-дружина, притискаючи до грудей немовля, благала чоловіка залишитися.
Однак чоловік відсторонив її твердою рукою:
– Хто ж дав мені цю жінку, яка клянеться мені в коханні і заманює своєю красою?
Читаючи словами псалмопівця, чітко усвідомлюєш, що наближається межа життя: «Дні віку нашого сімдесят років, а як при силі – вісімдесят років; і більшість із них – то труд і марність, бо скоро линуть, і ми зникаємо» (Пс. 90,10). У цьому віці кожен новий день приймаєш з вдячністю, як подарунок від Бога і жалієш, що багато часу витрачено даремно. Апостол Павло заповідає: «Тож, уважайте пильно, як маєте поводитися, – не як немудрі, а як мудрі, використовуючи час, бо дні лихі» (Єф. 5,15-16).
Здавалося, їх так багато попереду, а вони прослизнули, як пісок, і залишили лише спогад про минуле. У кружлянні часу і в побутових турботах важливо не втратити життєву мету і не сплутати мету із засобами її досягнення. Мета – це головне, а засоби – другорядне. Мета не виправдовує засоби. Гідна мета не досягається негідними засобами. Гідній меті потрібні гідні засоби. Як тільки метою виправдовують засоби, відбувається підміна: засоби ставляться на місце мети. Другорядне стає на місце головного, а головне випадає з перспективи і втрачає своє значення. Другорядне, поставлене на місце головного, позбавляється справжнього сенсу. Тому так важливо розрізнити і не сплутати мету, завдання та засоби, необхідні для досягнення мети.