Чомусь не кожний з нас задумується над цим питанням. А якщо раптом хтось, отямившись від безликості та сірості світу, і вирішує стати дослідником землі невідомої, одразу розуміє, яку ношу він на себе взяв.
О, як добре, на перший погляд, видно душу нашого ближнього. Скільки в один момент ми знаходимо в ньому вад і ще багато всього, чим ми гидуємо і до чого соромимося навіть доторкнутися. Ми розглядаємо ближнього, як дивляться на виродків у анатомічному театрі. Відвідувачі споглядають один одного і тихо шепотять, обмінюючись враженнями: «ось тут дуже добре видно його хтиву сторону, а якщо зайти з цього боку… так він ще й ненажера, і злодій, і брехун…».