«І додав: Хто має вуха слухати, хай слухає!”
А коли був Ісус насамоті, спитали його ті,
що були біля нього разом із дванадцятьма, про притчі.
І він сказав їм: Вам дана тайна Божого Царства;
для тих же, що осторонь, усе стається притчами,
щоб вони дивлячись, не бачили, слухаючи,
не зрозуміли, щоб, бува, не навернулись,
і щоб їм не простилось» Мр. 4, 9-12.
«Слухайте: Ось вийшов сіяч сіяти.
Коли він сіяв, дещо з зерна впало при дорозі,
та прилетіло птаство й видзьобало його.
Інше впало на ґрунт каменистий, де не було землі багато,
і вмить зійшло, бо земля була не глибока.
Коли ж зійшло сонце, воно згоріло і, за браком коріння, висхло.
А інше впало між тернину, і зійшла тернина та його поглушила,
тоді воно не дало плоду. Ще ж інше впало на добру землю – і дало плід,
що сходив і ріс; і принесли:
«Знову розпочав Ісус навчати над морем.
Сила людей зібралась навколо нього, тож він увійшов у човен,
і сидів у ньому, на морі, а ввесь народ був на землі при морі.
І він багато навчав їх притчами,
і говорив до них своїм повчанням»
Мк. 4, 1-2.
Починаючи говорити про четверту главу Євангелія від Марка, де поміщено декілька притч, якими Христос звертається до Своїх учнів, хочеться, щоб ми поставили собі питання: чому Христос говорить притчами? Чому Він допускає думку, що деякі люди будуть слухати і не почують, будуть бачити і не побачать? І чому Його учні в цьому відношенні займають певне особливе місце? Якщо вони самі не зрозуміли, то їм Спаситель Христос роз’яснить…
«А книжники, які прийшли були з Єрусалиму,
казали, що він Велзевула маєі бісівським князем бісів виганяє.
Тоді Ісус прикликав їх до себе й заговорив притчами до них:
“Як може сатана сатану виганяти?
Коли царство поділене саме в собі,
не зможе те царство встоятись.
Коли будинок розділений сам у собі,
неспроможен будинок той більше стояти. Отак і сатана:
якщо повстав сам на себе й розділився, – не може встояти,
а край йому настав!
Ніхто не може вдертись до сильного в хату й пограбувати його добро,
якщо він спершу не зв’яже сильного,
а щойно тоді розграбує його хату» (Мр. 3, 22-27).
«Повертається він додому,
а народ знову там юрмиться,
так що вони не мали змоги й попоїсти.
Довідавшись про те його свояки, вийшли,
щоб його взяти, бо було говорено:
“Він не при собі».
Приходять мати його та брати його і,
стоявши надворі, посилають по нього,
щоб його прикликати. Народ же сидів круг нього.
Ті йому й кажуть:
“Ось твоя мати і брати твої надворі тебе шукають.”
А він у відповідь їм: “Хто моя мати та брати мої?”
І, поглянувши навкруги на тих, які сиділи довкола нього,
каже: “Ось моя мати та мої брати.
Бо хто чинить волю Божу, той –
мені брат, сестра і мати»
Мр. 3, 20-21; 31-35.