Чому Він мене залишив?

Як буває важко побачити, почути, відчути Божу присутність у своєму житті. Іноді здається, що Бог зовсім відвернувся від людини і не робить жодних кроків назустріч. Чому так? Навіщо? Наскільки було б простіше, якби Він не ховався, якби не довелося вічно губитися у здогадах, намагаючись зрозуміти Його волю.

Найстрашніша спокуса Христа

«Мій сину, як приступаєш служити Господеві, приготуй свою душу на спокуси. Будь серцем праведний і постійний, а в нещасті – не бентежся…» (Сирах. 2, 1-2).

Неможливо простувати життям без спокус. Спокуси, або, кажучи звичною сучасною мовою, випробування – якійсь труднощі, проблеми, небезпеки, біди і скорботи, долаючи які, людина росте і знаходить щось нове. Ну, а якщо не долає – щось втрачає і, в гіршому випадку, навіть гине. Коротку і точну відповідь на питання про сенс спокус подає в своїх записах один із священиків: «Що примножує в нас духовну силу? – Запитує він і відповідає: подолана спокуса». Що ж, якщо результатом подолання спокус є множення сили духу, то переоцінити значення їх неможливо.

Читати далі

Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству…

Віра – це все наше життя, віра – це повнота світобудови, віра – це глибина невичерпного буття. Не слід думати: «Ось, я буду вірити в досконалість, позбудуся гріхів, а тоді вже піду в Церкву».

Віра – це шлях. Віра – це жага.

Читати далі

IV Глава. Марка 4, 35-41

«Того ж дня, як настав вечір, він їм і каже:
Перепливімо лишень на той бік!
І зоставивши народ, беруть його з собою,
так як і був у човні; а були й інші човни з ним.
Ізнялася хуртовина, ще й з вітром,
і хвилі линули у човен, отож уже наповнювався.
А він був на кормі, – спав на подушці.
Вони будять його і кажуть йому:
“Учителю, тобі байдуже, що гинемо?”
Тоді він устав, погрозив вітровіі сказав до моря:
“Замовкни! Ущухни!” І затих вітер, і залягла велика тиша.
Тоді сказав до них:
“Чого ви такі боязкі? Ще досі не маєте віри?”
І страх великий огорнув їх,
і вони казали один до одного:
“Хто це такий, що йому вітері море послушні»
Мр. 4, 35-41.

Читати далі