Життя

В Євангелії від Луки (Лук. 7,11-16) ми читаємо, як Господь воскресив сина вдовиці і віддав його матері. Цей померлий юнак – це образ нашої душі. Людина воскресає в покаянні. Господь бере душу, що покаялася і віддає гірко ридаючій матері, а цієї матір’ю є Церква. В Одкровенні Івана Богослова говориться про жінку, котра мала в лоні младенця і кричала від болю і мук народження. Святі Отці пояснюють, що жінка – це Церква, а дитя – кожна християнська душа. Біль – це біль за наші гріхи, який є набагато більшим від болю матері через смерть свого сина.

Задумаймося, як часто ми згадуємо про смерть?

Читати далі

У євангелиста Луки є розповідь про воскресіння Ісусом Христом сина наїнської вдови (Лк. 7; 11-16). Тут говориться, що, коли Господь із Своїми учнями підходив до міста, то їм назустріч із міських воріт виходила похоронна процесія. На ношах несли покійного юнака. Його відносили із міста живих у місто мертвих.

Біля кожного міста і біля кожного села «росте» неодмінно інше місто – кладовище, своєрідний супутник міста живих. Кожного дня в цьому мертвому місті народжуються свої «младенці». Про це говорять грудки сирої землі на нових могилах. Тільки ці «младенці» називаються не новонародженими, а – новоприставленими. Спочатку до могили приходять близькі і друзі померлого, але з часом, з дня на день, з року в рік, все рідше і рідше, і, на кінець, ніхто не порушить мовчання могили.

Читати далі