Ця чернетка розкриває біблійну притчу про немилосердного боржника як глибинний урок про взаємозв’язок Божественного прощення та здатності людини прощати ближнього. Головна думка полягає в тому, що відмова від прощення — це не лише жорстокість до інших, а передусім добровільне ув’язнення самого себе у в’язниці власного самолюбства.
2. Ключові тези
Гріх як борг занедбаності: Гріх — це не лише вчинене зло, а насамперед незроблене добро. Суд Божий спиратиметься не на кількість злих вчинків, а на обсяг невиконаного обов’язку любові.
Ілюзія людської спроможності: Спроба боржника «виплатити все» символізує сліпу гордість. Людина неспроможна власними зусиллями закрити борг перед Богом.
Милосердя як розв’язання парадоксу: Справедливість Бога виявляється у Його милосерді. Він звільняє людину від боргу, який та не здатна віддати.
Віддзеркалення стосунків: Ми не можемо прийняти Боже прощення, якщо самі замикаємося в гордості та не здатні пробачити ближньому дрібні образи, пам’ятаючи про величезний «талант» прощення, отриманий від Бога.
3. Особисті роздуми / цитата
«Коли носиш злобу, знай, що носиш її сам до себе, а не до іншого, себе самого обтяжуєш гріхами, а не ближнього…» (св. Йоан Золотоустий)
Роздум: Ми часто виправдовуємо свою нездатність прощати «справедливістю», проте в очах Бога це лише свідчення нашої духовної незрілості. Коли ми тримаємо образу, ми не караємо кривдника — ми стаємо катами для власної душі, добровільно відмовляючись від свободи, яку дарує нам Христос.
4. Питання, які залишилися відкритими
Як перетворити усвідомлення Божого прощення на щоденну практику милосердя, коли емоційно боляче пробачити конкретну людину?
Чи не сприймаємо ми Боже прощення як «належне», через що втрачається трепет і готовність змінювати своє серце?
Як навчитися бачити «борги нездійсненого добра» у своєму житті, не впадаючи при цьому у відчай чи надмірне самокопання?
Про немилосердного боржника
У юдаїзмі гріхи часто сприймали як борги перед Богом (як, власне, і в Отче Наш Мт. 6, 12: «Прости нам довги наші, як і ми прощаємо нашим»).
Дуже важливий аспект: гріх – це провина не стільки в тому, що було зроблено не так супроти когось, а найперше в тому, що мало бути зроблене, проте було занедбане; власне, гріх – як борг, що полягає в занедбаних обов’язках чи в нестачі милосердя та співчуття. Равини казали, що судного дня Бог буде судити своїх вірних не за тим, скільки вони зробили зла, а за тим, скільки вони не зробили добрих діл, які вони мали або могли вчинити.
Патріарша Катехитична Комісія УГКЦ-Катехитично-педагогічний інститут УКУ, Коментарі до Недільних Євангелій, Львів: Свічадо 2015 / о. Т. Барщевський та ін. [ст. 153]
*** *** ***
Гріхи, що непомітно нагромаджуються та зростають, як борг, який від пев-ного моменту вже й неможливо контролювати, приводять людину до втрати свободи, вона перестає належати сама собі, а її рабство та неміч щоразу біль-ше стають безнадійними. Це стан людини після гріхопадіння: закон був даний на порятунок від гріха, проте він став причиною падіння, осуду за переступ і, як наслідок, ще більшого підкорення гріхові.
Патріарша Катехитична Комісія УГКЦ-Катехитично-педагогічний інститут УКУ, Коментарі до Недільних Євангелій, Львів: Свічадо 2015 / о. Т. Барщевський та ін. [ст. 153]
*** *** ***
«Тоді слуга, впавши йому до ніг, поклонився лицем до землі й каже: – Потерпи мені, пане, все тобі верну. І змилосердився пан над тим слугою, відпустив його й подарував йому борг той» (Мт. 18:26-27).
У словах слуги можна зауважити його сліпу гордість, оскільки він обіцяє повернути те, чого сплатити неможливо. Проте хоча слуга просить тільки терпіння та відтермінування, що його й так не врятували б, хіба ще більше ускладнили б його становище, одержує повне прощення, що є виявом мило-сердя:
«…бо ніхто не оправдається перед Ним ділами закону: законом-бо гріх пізнається. Тепер же без закону явилася Божа справедливість, засвідчена за-коном і пророками; справедливість Божа через віру в Ісуса Христа для всіх, хто вірує, бо нема різниці. Всі-бо згрішили й позбавлені слави Божої, оправ-дуються даром його ласкою, що через відкуплення в Ісусі Христі, якого видав Бог як жертву примирення, в його крові, через віру, аби виявити свою справед-ливість відпущенням колишніх гріхів» (Рим. 3,20-25).
Для багатьох віруючих протиріччям, що його неможливо розв’язати, є за-питання: Бог справедливий чи милосердний? У цьому уривку Мт. та послання апостола Павла це коло розривається: справедливість Бога, який знає наші борги та нашу неспроможність їх віддати, виявляється в його прощенні, що є знаком його милосердя. Цей великий борг, цілком скасований, стає виявом безмежної щедрості й благості Царя.
Патріарша Катехитична Комісія УГКЦ-Катехитично-педагогічний інститут УКУ, Коментарі до Недільних Євангелій, Львів: Свічадо 2015 / о. Т. Барщевський та ін. [ст. 154]
*** *** ***
Поведінка немилосердного позикодавця разюче відрізняється від милосердної поведінки царя, до того ж позначена гнівом та жорстокістю ( ся душити його), викликаними жадібністю та грошолюбством. Саме гордість, у чому б вона не виявлялася – у грошолюбстві, гніві, самолюбстві, – не дозволяє нам вибачити, дарувати нашим ближнім провини чи образи, навіть коли вони нас про це просять, тимчасом як легко знаходимо виправдання для своїх значно більших переступів.
«Отож… згадавши про безліч талантів, стараймося хоча б тому прощати ближньому нечисленні та неважкі образи. Ми повинні дати звіт за виконання приписаних нам заповідей, але ми не в змозі виконати усього, що б ми не робили. Тому Бог і дав нам легкий та зручний засіб для повної сплати усіх наших боргів – тобто забуття образ» (св. Йоан Золотоустий).
Патріарша Катехитична Комісія УГКЦ-Катехитично-педагогічний інститут УКУ, Коментарі до Недільних Євангелій, Львів: Свічадо 2015 / о. Т. Барщевський та ін. [ст. 155]
*** *** ***
«Тоді пан покликав його і сказав йому: – Слуго лукавий! Я простив тобі весь борг той, бо ти мене благав. Чи не слід було й тобі змилосерди-тися над своїм товаришем, як я був змилосердився над тобою?» (Мт.18:32)
Чи не слід було…: Наші стосунки з Богом мають відображатися на стосунках із ближніми і навпаки: прощення та відпущення наших провин має відзеркалюватись у співчутті, терпеливості, готовності простити нашого ближнього. «А цар, відповідаючи їм, скаже: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх найменших братів, ви Мені зробили» (Мт. 25, 40).
Патріарша Катехитична Комісія УГКЦ-Катехитично-педагогічний інститут УКУ, Коментарі до Недільних Євангелій, Львів: Свічадо 2015 / о. Т. Барщевський та ін. [ст. 155]
*** *** ***
Боже милосердя та дар прощення є Невідкличними, проте людина, яка не вміє вибачати, не зможе також і прийняти їх і сама замикає себе у в’язниці свого враженого самолюбства, зазнаючи катувань від своїх же образ.
«Слухайте, лихварі, безжалісні та жорстокі! Ви жорстокі не для інших, але для самих себе. Коли носиш злобу, знай, що носиш її сам до себе, а не до іншого, себе самого обтяжуєш гріхами, а не ближнього…
Якщо благодіяння не зробило тебе кращим, то залишається виправляти тебе покаранням. Хоча благодіяння і дари Божі незмінні, проте злоба так по-силилась, що порушила і цей закон» (св. Йоан Золотоустий).
Патріарша Катехитична Комісія УГКЦ-Катехитично-педагогічний інститут УКУ, Коментарі до Недільних Євангелій, Львів: Свічадо 2015 / о. Т. Барщевський та ін. [ст. 155]
