Духовні уроки Євангельського читання про зцілення Гадаринських біснуватих (Мт. 8:28 – 9:1. Євангельське читання на 5 неділю по Зісланні Святого Духа). Однією з найважливіших речей, яких ми повинні навчитися як християни, є те, як справлятися з неприйняттям, відторгненням та людським осудом. Святе Письмо навчає нас того, як Бог прагне принести добро навіть із ситуацій, коли нас зневажають чи відкидають ті, хто мав би нас прийняти.
1. Вигнання Агар та Ізмаїла: Божий промисел серед пустелі
Уперше ми бачимо це на прикладі вигнання Агар та Ізмаїла. Сарра, попри те, що Бог чудесним чином поблагословив її первістком у дев’яносторічному віці, замість того, щоб переповнитися вдячністю, була поглинута заздрістю. Побачивши свою служницю Агар, яку вона сама колись дала Авраамові за наложницю (коли втратила надію, що Бог виконає Свою обітницю зробити Авраама батьком багатьох народів) і яка народила Авраамові Ізмаїла, Сарра зажадала від чоловіка: «Прогони цю рабиню та її сина!».
Авраам глибоко засмутився через це, і ми сподіваємося, що він хотів відмовити. Але Бог сказав йому: «Не сумуй за хлопцем і за твоєю рабинею. У всьому, що Сарра каже тобі, слухай її голосу, бо через Ісаака твоє потомство назветься. Але й від сина рабині я виведу великий народ, бо він також твоє дитя».
Трохи згодом Бог повторив цю обітницю вигнаній Агар, коли вона у розпачі боялася за їхнє виживання в безводній пустелі. Бог сказав їй: «Не бійся, бо Бог почув голос хлопця там, де він є. Встань, підніми хлопця і візьми його за руку, бо Я виведу з нього великий народ». І так само, як Бог відкрив колодязь посеред пустелі задля їхнього порятунку, так і Господь, як говорить нам Книга Буття, «був із хлопцем, і він ріс». Заздрість прирекла їх на заслання, але Бог є Володарем усієї землі, і Він обернув на добро те зло, якого вони зазнали.
2. Гадаринський край: Коли свині дорожчі за Бога
Щось подібне ми бачимо і в Євангелії. Ісус вступає на язичницьку територію Десятимістя (Decapolis) на східному березі Галілейського моря, і в Гадаринському краї Його зустрічають два люті біснуваті чоловіки. Одноплемінники вигнали їх, змусивши жити на цвинтарі, серед гробів. Біси, що сиділи в них, закричали до Ісуса: «Що Тобі до нас, Сину Божий?» — сама Його присутність була для них тортурою.
Ісус збирався зцілити їх, щоб повернути їм не лише самовладання та розум, а й повернути їх до людської спільноти. Демони, розуміючи неминучість екзорцизму, благали Ісуса дозволити їм увійти бодай у стадо свиней, що паслося неподалік, і Ісус наказав їм іти туди. Проте, щойно вони увійшли в свиней, усе стадо кинулося з кручі в Галілейське море і потонуло. Це стало знаменням двох речей: по-перше, наскільки чисельною та могутньою була та нечиста сила, яка жила в людях; а по-друге, це показало, що демони, як і завжди, прагнуть лише одного — нищити й убивати.
Після того як ці чоловіки отримали свободу, все місто вийшло назустріч Ісусові — проте не для того, щоб радіти, а через глибоке обурення від втрати своїх свиней. Замість того, щоб просити Бога визволити їх від інших проявів диявольської сили, замість того, щоб щиро подякувати Йому за оздоровлення двох їхніх співгромадян, замість того, щоб запросити Його до своїх домівок, аби ближче пізнати Його та Його вчення, вони «почали благати Його вийти з їхнього краю». Вони не бажали бачити Божу святість поруч із собою. Насправді вони віддали перевагу своїм свиням. Вони воліли залишити все у своєму житті так, як воно було. Вони і самі перебували під владою лукавого, хоч і в менш лютій формі, ніж ті два біснуваті.
У відповідь на це неприйняття Ісуса мешканцями Гадаринського краю, Господь закликає нас єднатися з Ним, особливо тоді, коли відкидають і нас. Він — той самий камінь, який відкинули будівничі, але який став наріжним каменем. Він чесно попереджав нас: коли ми будемо жити вірою і проголошувати Євангеліє, хтось прийме нас, а хтось ні. Проте у випадку відмови Він закликав нас не плекати в собі гіркоту чи образу, а дозволити своєму миру повернутися до нас, обтрусити порох зі своїх ніг і йти далі, звіщаючи Добру Новину про Царство. Іноді Він допускає, щоб нас не прийняли, саме для того, аби ми не засиджувалися на місці, а йшли далі.
Він пообіцяв: якщо Його ненавиділи, то будуть ненавидіти і нас, і що настане день, коли ті, хто завдаватиме нам шкоди, думатимуть, що цим вони складають службу Богові. Але Він наказав нам радіти й веселитися, коли це станеться, бо нагорода наша велика на небесах, де нас чекає вічне прийняття у любові Триєдиного Бога та всіх святих.
3. Святий Йоан Павло ІІ: «Не бійтеся!»
Святий Йоан Павло ІІ у своєму житті пережив чимало неприйняття. Проте вони ніколи не могли зупинити його у виконанні свого покликання.
Він зустрів шалений опір, бо завжди захищав правду. Спочатку терпів переслідування від нацистів, а згодом — комуністів; він пережив навіть кривавий замах на своє життя. Проте він чітко розумів, що це неприйняття і ненависть були спрямовані зрештою не проти нього особисто, а проти Господа, Якого він представляв. Навіть будучи Папою, коли його постать та його енцикліки відкидали в різних куточках світу через те, що він відмовлявся благословляти те, що благословенним бути не може, він не впадав у відчай і не замикався в собі. Він продовжував мужньо бути глашатаєм істини, яка робить нас вільними.
Хоча його папським девізом було «Totus Tuus» («Увесь Твій») на знак цілковитої посвяти Пресвятій Діві Марії. Проте є ті єдині слова, які завжди пам’ятатимуть, бо вони проходили через ціле його життя: «Не бійтеся!» Він був відважним не тільки через те, що Ісус закликав Своїх учнів не боятися. Він був мужнім не тому, що Ісус через Своє Воскресіння довів, що нам немає чого боятися. Він був сміливим, бо Сам Ісус вказав йому, як потрібно чинити. Пам’ятаємо, що з найбільшого зла у Страсну П’ятницю, усі ми отримали велике благо: спасіння та вічне життя. Тому нам немає чого боятися. Ісус оберне на добро будь-яке зло, яке випадає на нашу долю. Ось чому він не боявся людського осуду чи відторгнення, а приносив усе це у жертву Господу. Саме про це він закликав пам’ятати кожного з нас: якщо ми будемо вірними Христу, ми, подібно до нього, обов’язково зазнаємо певного неприйняття в житті. Але це неприйняття, так само як і визнання, може послужити для Божої слави, нашого особистого духовного зросту та для спасіння світу. Тому він сказав би нам сьогодні знову й знову: «Не бійтеся!».
Заключна молитва
Тож, готуючись прийняти Ісуса у Святому Причасті, просімо Його зміцнити нас, аби ми залишалися непохитно з’єднаними з Ним як у часи випробувань, так і в часи сприятливі. Щоб ми, подібно до Ізмаїла, завжди відчували, що Бог перебуває з нами протягом усього нашого зростання, і сподобилися, як святий Йоан Павло ІІ, перебувати з Ним вічно у Небесному Царстві.
За матеріалами: Сatholic Preaching
