Роздумуючи над притчею про блудного сина, ми готуємо себе до Великого посту – того часу, який кожен з нас зобов’язаний провести в покаянні. Ця притча показує нам і зразок покаяння, і приклад того, як ми повинні ставитися до людей, які через покаяння приходять до Церкви, повертаються до доброчесного життя. Євангеліє вчить нас, що ми повинні радіти цьому і приймати їх як рідних, близьких, і аж ніяк не заздрити їм і не дивуватися тому, що людина, яка тільки що прийшла у Церкву, може мати більшу благодать, ніж ми, які постійно відвідуємо Божий храм.
admin
Найбільша з чеснот…
Євангельська притча про митаря та фарисея підготовляє нас до вступу на дорогу покаяння. Щоб краще зрозуміти цю притчу потрібно нам прочитати Євангельський стих, який передує їй. Господь Ісус Христос говорить цю притчу «до деяких, що були певні про себе, мовляв, вони справедливі й ні за що мали інших…» (Лк. 18,9).
Отже, ця притча адресована до тих, хто вважає себе за праведників, і в той же час принижує всіх інших людей, які в порівнянню із ним здаються грішниками. Зміст цієї притчі можемо виразити кількома словами: покаяння найвище за усі чесноти.
Якщо ми заглянемо в свою душу, то, напевне, що швидше за все побачимо, що ми про себе думаємо подібно, як і цей фарисей. Така вже є людська наша природа, що ми шукаємо оправдання для наших гріхів. Тому до кожного із нас відноситься ця притча про митаря і фарисея, бо кожен із нас має в душі свого фарисея, який завжди думає, що він є кращим за інших.
Син бо Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло
Євангеліє написане для всього світу, для всіх часів, для всіх народів. Але, коли ми слухаємо або читаємо його, то повинні слухати його так, немов воно звернене саме до нас, так, ніби Сам Господь розмовляє з нами. У Євангелії дані відповіді на всі питання, які ставить життя перед нами і перед усім світом, перед усім людством. Євангеліє – це якийсь світловий центр, з якого виходять незліченні промені, і кожен з цих променів торкається людського серця.
“Увійшовши в Єрихон, Ісус проходив через (місто). А був там чоловік, Закхей на ім’я; він був головою над митарями й був багатий. Він бажав бачити Ісуса, хто він такий, але не міг із-за народу, бо був малого зросту. Побіг він наперед, виліз на сикомор, щоб подивитися на нього, бо Ісус мав проходити тудою. Прийшовши на те місце, Ісус глянув угору і сказав до нього: “Закхею, притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути в твоїм домі”. І зліз той швидко і прийняв його радо. Всі, бачивши те, заходилися нарікати та й казали: “До чоловіка грішника зайшов у гостину”. А Закхей устав і до Господа промовив: “Господи, ось половину майна свого даю вбогим, а коли чимсь когось і покривдив, поверну вчетверо”. Ісус сказав до нього: “Сьогодні на цей дім зійшло спасіння, бо й він син Авраама. Син бо Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло”. (Лк. 19, 1-10).
Подяка Господеві
Коли Господь наш Ісус Христос, йдучи в Єрусалим, входив в якесь село Його зустріли десять прокажених. Вони почали Його просити про помилування: «Ісусе, Наставнику, змилуйся над нами!» (Лук. 17,13).
Для цих нещасних, які були приречені на смерть у муках була безсильною людська допомога. Якщо раб, який трудиться в каменоломнях чи рудниках, або той злочинець, який ув’язнений до кінця життя, мають надію, що вони можуть бути звільнені, то для прокажених такої надії не існувало. Вони були приречені рано чи пізно померти у муках. І, напевно, що вони чули про Ісуса, як про великого Чудотворця і тому вони кричали: «Ісусе, Наставнику, помилуй нас, грішних».
Хто скупо сіє…
“Хто скупо сіє, скупо буде жати;
хто ж щедро сіє, той щедро жатиме» (ІІ Кор. 9,6).
Перша думка, яка виникає при читанні цього уривку, що тут йде мова про гроші. Але насправді це зовсім не так. До цього потрібно підходити простіше, нехай тут скаже наше серце, що потрібно нам сіяти. Ми самі прекрасно знаємо, якими талантами нас обдарував Сотворитель. Звернімо увагу на той момент: Бог дає нам Кожну Щедрість (а це не тільки гроші), котра через нас переростає в подяку.